Він любив свою родину та Україну
Серед спекотного літа, серед квіту і зелені трагічні звістки ще уразливіше ятрять душу. Наша громада провела сьогодні в останню земну дорогу свого земляка, воїна — захисника Олександра Івановича Богача. Родина чекала його довгих майже два роки, втративши зв’язок ще у липні 2024 року.
Народився Олександр 6 квітня 1989 року на станції Ярмолинці. Тут на той час розвивався промисловий мікрорайон колишнього районного центру. Мати хлопця — Тетяна Йосипівна — працювала на заводі, батько — Іван Іванович — теж народився у промисловій сфері — був відмінним слюсарем. Та пристрасть до автівок успадкував і Сашко. Ще з дитячих років тягнувся до техніки, переймав батькові знання та вміння.
Час минав. Саша став учнем місцевої Новосільської школи, а по її закінченні пішов здобувати професію електрогазозварника та автослюсаря у Ярмолинецькому професійному ліцеї. Навчався з охотою, адже то було його найбільше захоплення. Отримавши диплом, юнак поїхав до обласного центру та влаштувався на роботу до служби автосервісу.
Саме у Хмельницькому знайшов своє кохання і свою долю — дружину Оксану. Невдовзі пара побралася. У молодій сім’ї народилася та зростає двоє діток — синочок Даня та донечка Яночка. Чоловік дбав про родину, а діти стали любов’ю його серця. Хоч так трапилось, що Саша і Оксана розлучилися, зберегли теплі, довірливі стосунки та неймовірну любов до дітей.
— Саша неймовірно любив дітей, умів з ними займатись, доглядати. То був його Всесвіт, — розповідає мати Тетяна Йосипівна
Діти так само любила батька. Його ніжні турботливі руки, сильні та, водночас, лагідні не раз згадувала донечка Яна у період, коли вся сім’я очікувала звістки про Олександра, бо тривалий час він вважався зниклим безвісти.
До лав Збройних Сил України Олександр Богач приєднався з початку червня 2024 року. Після навчання одразу потрапив на один із найгарячіших напрямків. Бойове завдання, на яке пішов разом із побратимами, виявилось фатальним. З того часу рідні втратили зв’язок із Сашею.
Дні, місяці, і майже 2 роки надії, яка то з’являлась, то зникала. Але результат тесту ДНК став вироком — воїн загинув, захищаючи Україну від московського агресора.
У Ярмолинцях Героя зустрічали земляки, утворивши живий коридор до площі 600 – річчя Ярмолинець, де відбулося прощання.
Від імені громади слова скорботи і глибокого співчуття рідним промовляв Ярмолинецький селищний голова Андрій Шутяк.
Чин панахиди звершили священники ПЦУ під очільництвом благочинного Ярмолинецького округу о. Миколая Ковалика та за участі о. Петра Міщука – представника Римо – Католицької церкви.
Прощались із захисником і родини зниклих безвісти воїнів. Адже пані Тетяна не пропустила жодного зібрання спільноти, підтримувала імені родини, їздила на обміни, відвідувала храми та брала участь у паломницьких поїздках. Від імені родин виступила координатор та голова БО «Волонтер Ярмолинеччини», депутатка Ярмолинецької селищної ради Наталія Беренда.
Під тускливу мелодію земляки вшанували пам’ять воїна — земля квітами. Літнє жарке сонце наче хотіло торкнутися серця воїна, який спочив вічним сном. Царство небесне тобі, Героє… Пам’ять про Олександра Богача, який віддав своє ще зовсім молоде життя за нас усіх, житиме серед людей.
Усім рідним, близьким, знайомим, побратимам — щирі, глибокі співчуття. Хай наші слова утіхи хоч крихту зменшать гіркий біль Вашої непоправної втрати.
Місцем вічного спочинку воїна стало військове кладовище у місті Хмельницькому.
