Найбільше любив Україну…
Сьогодні знову біль важкої втрати сколихнув нашу громаду. Назавжди до рідного селища Ярмолинці повернувся мужній воїн, відданий патріот України, прекрасний, люблячий син, чоловік, батько — Руслан Васильович Денис. Він загинув 27 червня цього року на території Херсонщини, захищаючи Україну від російської агресії.
Руслан Денис народився 10 січня 1977 року в Чернівецькій області. З Буковини родом був його покійний батько. Деякий час родина проживала на Чернівеччині, а згодом переїхала у Ярмолинці, на батьківщину матері. Саме тут маленький Руслан пішов до першого класу Ярмолинецької загальноосвітньої школи № 1. Змалку був працьовитим, здібним до будь-якої роботи, любив машини та всіляку техніку. Після закінчення школи здобув професію електрогазозварника в обласному центрі. Золоті руки, добре й щире серце, врівноваженість, упевненість, неймовірне почуття гумору та вміння згуртовувати людей — саме так характеризують Руслана близькі друзі й знайомі. Бо де Руслан — там усе добре.
Після завершення навчання юнак проходив строкову військову службу в лавах Збройних Сил України. Після армії повернувся додому, у рідні Ярмолинці. Тут зустрів свою долю — красиву й близьку серцю дівчину Інну Слободян. Саме вона стала для Руслана другою половинкою, вірною дружиною, матір'ю двох їхніх чудових синів — Дениса та Назарія. Разом вони прожили 28 років, створюючи власними руками родинне гніздечко, підтримуючи одне одного в будь-які моменти життя.
Працювати Руслан любив і не цурався жодної роботи, адже вмів майже усе, на що здатні людські руки і розум. Крім того, завжди допомагав усім, хто звертався до нього. Саме тому багато родин у селищі та за його межами знали, поважали й любили Руслана як надійного та професійного майстра, мудрого порадника, доброго помічника і просто щиру людину.
Маючи можливість жити та працювати в Європі, він усе ж обрав Україну. Обрав серцем — щиро і назавжди, бо тут — рідний дім, який він зводив практично власними руками.
Захищати Україну пішов ще у 2014 році — був мобілізований і служив в одній з артилерійських бригад. Ніс службу в найгарячіших точках, зокрема поблизу Дебальцевого. Армійський досвід та військова вправність стали прикладом для багатьох бойових побратимів. Маючи сержантське звання, Руслан сприймав його не як перевагу, а насамперед як відповідальність за інших. Після демобілізації знову працював, зокрема опанував встановлення сонячних електростанцій.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, Руслан уже в перший день пішов до військкомату. А ще в грудні 2021 року він пройшов збори резервістів, тому був готовий до захисту України морально, фізично й професійно. Понад усе прагнув потрапити до своєї артилерійської бригади, де служив під час АТО. Але так склалося, що був розподілений до підрозділу територіальної оборони. Виконував бойові завдання на різних напрямках, зокрема на Запорізькому, поблизу Гуляйполя. Останнім для Руслана став Херсонський напрямок, куди його перевели близько пів року тому.
Зовсім недавно разом із родиною Руслан пережив ще одну важку втрату — на війні загинув рідний брат його дружини Микола Слободян, з яким вони були не лише свояками, а й близькими друзями та побратимами. Вони зустрічалися на фронті, адже служили на одному напрямку.
Руслан умів підтримати кожного і був справжньою опорою для родини та багатьох друзів.
Здавалося, він знав про військову справу настільки багато, що нічого поганого трапитися не могло. Навпаки, побратими прагнули бути поруч зі своїм старшим сержантом, бо вірили у його вправність і везіння. Але ворожий дрон обірвав життя воїна в самому розквіті сил.
Зустрічати сумний кортеж і провести земляка в останню земну дорогу прийшли сотні людей. Це ще раз засвідчило, що вдома Руслан був близькою людиною для багатьох. Друзі, знайомі, вчителі, однокласники, сусіди принесли квіти та прощальні слова молитви, щоб вшанувати пам'ять гідного воїна, відданого українця, який героїчно завершив свій земний шлях у жертовному служінні рідній країні.
Прощання з Русланом відбувалося спочатку у садибі Героя, а згодом у місцевому храмі Покрови Пресвятої Богородиці ПЦУ, де чин похорону звершили священники Ярмолинецького округу ПЦУ під керівництвом о. Миколая Ковалика. Панахида та спільна молитва звучали і на площі 600-річчя Ярмолинець, де зібралося велелюддя, щоб вшанувати подвиг земляка.
Прибули на поховання й бойові побратими Руслана Дениса. Командир підрозділу на псевдо Леон, виступаючи на церемонії прощання, відзначив мужність, компетентність і високий професійний рівень Руслана. Водночас він розповів про його людські чесноти — вірність, надійність, почуття гумору, завжди позитивний настрій, уміння вислухати, підтримати й допомогти. До сліз зворушила присутніх розповідь командира про один із важких, але надзвичайно важливих боїв, під час якого Руслан не лише вивів підлеглих, а й виніс тіло загиблого побратима.
Від імені Ярмолинецької територіальної громади на церемонії прощання виступив Ярмолинецький селищний голова Андрій Шутяк. Він висловив щирі співчуття матері, дружині, синам та усім рідним Героя, якого знав особисто і завжди цінував як вірного друга та побратима.
Пам'ять воїна люди вшанували квітами, які стали символом дочасно обірваного життя.
Місцем вічного спочинку Руслана стала Алея Слави на місцевому кладовищі в Ярмолинцях.
Царство Небесне тобі, Герою… Усім рідним щирі співчуття … Ім'я Руслана Дениса навічно вписане в історію Ярмолинеччини.
