Не встиг порадіти життю
Сьогодні краса літнього дня затьмарилася для нашої громади трагічною подією - на щиті додому назавжди повернувся уродженець села Васильківці Сергій Броніславович Вільгуш. Молодий воїн віддав життя, захищаючи Україну, рідний край, свою родину.
Народився Сергій 28 травня 1989 року у селі Васильківці колишнього Ярмолинецького району. Невеличке живописне село на Поділлі стало колискою юнацьких мрій і сподівань. Тут він зростав, мужнів, у своїй родині від батьків пізнавав секрет людського щастя - жити у праці і любові.
Сергій навчався у Пасічнянській школі, тут закінчив 9 класів.
Робітничу професію здобув у Хмельницькому профтехучилищі № 4. З дитинства любив автівки та все, що з ними пов'язано, тому і обрав для себе технічний напрямок. По завершенні навчання розпочав роботу на виробництві - працював у дублювальному цеху на підприємстві "Літма", яке спеціалізується на виготовленні взуття. Тут і познайомився із майбутньою дружиною — прекрасною дівчиною Мар'яною, яка зуміла розбудити у юнацькому серці романтичні почуття. Мар'яна після закінчення Хмельницького національного університету обіймала тут посаду модельєра. Родом із села Миколаїв Хмельницького району, дівчина теж сподобала собі працьовитого і красивого юнака. Молоді побралися у тривожному 2022 році, коли почалася повномасштабна війна, розв'язана росією. У 2023 році на світ з'явився синочок Сашко - Сергій та Мар'яна стали люблячими батьками.
- Сергій надзвичайно любив нашого синочка, - розповідає Мар'яна, - турбувався про нього і намагався віддати йому свій вільний час, любов, своє батьківське серце.
До лав Збройних Сил України Сергій Вільгуш приєднався 30 серпня 2024 року. Спочатку перебував на навчанні на Рівненському полігоні, а після того доєднався до бойової бригади та відбув на найгарячіший Донецький напрямок. Стало важче тримати зв'язок із родиною. Але за будь-якої можливості воїн телефонував додому, щоб дізнатися, як справи у найдорожчих: дружини, синочка, батьків. Востаннє Мар'яна розмовляла з чоловіком 26 жовтня 2024 року. А з 28 жовтня Сергій вважався зниклим безвісти. Рідні чекали, вірили, сподівалися. Батько, Броніслав Михайлович, не раз приїздив до Ярмолинець, щоб доєднатися до акції родин зниклих безвісти, їздив на обміни. Тривога за сином підкосила здоров'я чоловіка. Він помер 6 квітня цього року. А вперше про збіг тесту ДНК сім'я дізналася 17 травня 2026 року. Після цього мати Надія Миколаївна здавала повторний тест, який виявився позитивним.
Тепер уся родина — мати, дружина, маленький синочок, сестра з сім’єю, рідні, друзі, знайомі — у великій скорботі. Сергія назавжди запам’ятають як чудову, чуйну людину із щирим серцем і доброю душею, майстра на всі руки, який умів виконати будь-яку господарську та будівельну роботу. А щодо його захоплення — автівок — то й питань немає. Власну машину своїми руками майже усю перебрав. Сам умів зварювати, виготовляв для родини декоративні садові меблі, опори для рослин, сітку під виноград.
З батьком у Сергія були особливі стосунки — вони були великими друзями, ділилися усім, син переймав батьківські вміння і досвід. А досвіду у Броніслава Михайловича було багато усякого – пройшов хліборобський шлях у рідному селі від тракториста до голови колгоспу.
Нині ж важке горе родини стало горем і для усієї громади. Прощання із воїном Сергієм Вільгушем відбулося у селищі Ярмолинці. Спочатку чин похорону відбувся у храмі Покрови Пресвятої Богородиці ПЦУ, де службу очолив благочинний о. Миколай Ковалик. Потім похоронний кортеж попрямував на центральну площу селища. Після панахиди виступив заступник селищного голови Іван Березовський, який висловив глибокі, щирі співчуття рідним та близьким, односельчанам, друзям та побратимам Сергія. Підтримати сім’ю прийшли і родини зниклих безвісти захисників на чолі із головою БО «Волонтер Ярмолинеччини» Наталією Берендою. Люди дякували Герою, несли квіти, які лягали на домовину молодого воїна.
Місцем вічного спочинку захисника стало кладовище у селі Васильківці, де він похований поряд із батьком.
