«Найбільше він любив маленького синочка…»
Знову важка втрата сколихнула Ярмолинецьку громаду. Сьогодні люди вийшли на центральний майдан селища, щоб попрощатися із молодим воїном, 26-річним Валерієм Тіщенком.
Юнак народився у селі Лисівка, там пройшло його дитинство. Навчався у Сутковецькій школі, де отримав середню освіту. З дитинства любив техніку, тому із нею і пов’язав своє життя — вступив до професійного навчального закладу у Чорному Острові. У 2018 році разом із братом Сергієм, молодшим за Валерія всього на півтора року, розпочали строкову службу у лавах ЗСУ, згодом обоє підписали контракти. Брати були усюди разом. Службу проходили у ремонтному цеху колісної бронетанкової техніки однієї з військових частин. Тут Валерій втілював свою мрію — ремонтував машини. Часто їздив у відрядження.
У рідній військовій частині зустрів повномасштабну війну. Руки справжнього майстра дали нове життя не одній бойовій машині. Останнім часом Валерій перебував на Сумщині — ремонтував, здійснював виїзди, навчав ремонтної справи інших. Знайомі хлопця кажуть, що він був універсальною людиною, бо виконував багато завдань, вкладав свою працю у наближення Перемоги, як міг.
Молода дружина Катерина розповідає, що познайомились з Валерієм в обласному центрі. На той час дівчина навчалась там у професійному ліцеї №9, здобуваючи професію кухаря. Пізніше отримала вищу освіту за спеціальністю «Соціальна допомога населенню».
«Коли вперше побачила Валерія, — згадує дружина, — зачарували мене його бездонні блакитні очі. А взагалі він був цілеспрямованим та працелюбним — це риси, які найбільше ціную у характері свого чоловіка. Він завжди досягав поставлених цілей, тому я почувалася з ним завжди у безпеці.»
Зростаючи у багатодітній родині, Валерій сповідував принцип «Усі — за усіх», бо з дитинства розумів ціну праці та взаємодопомоги. Коли ж у молодій сім’ї народився синочок, Валерій не втомлювався повторювати, що це найкраща подія у його житті. «Не ображайся, кохана, але сина я люблю найбільше у світі!» Понад усе хотів, щоб дитина та дружина ні в чому не відчували нестачі, дбав про добробут у домі.
«Валерій любив автівки: їздити та ремонтувати — то була його професійна пристрасть, — розповідає пані Катерина. — А щодо його вподобань, я б так сказала: дорога, музика, риболовля. Багато чого я навчилась від нього. А в роботі чоловік просто розчинявся — надзвичайно любив те, що робив.»
Молоде життя воїна обірвалося 22 березня. В останню дорогу захисника провели усією громадою із військовими почестями. Прощання відбулося у Ярмолинцях: зустрічали воїна земляки із сумними букетами квітів, прихиливши коліна та серця. Заупокійна меса відбулась у костелі Св. Апостолів Петра і Павла, яку очолив настоятель храму о. Петро Міщук. Церемонія прощання і спільна молитва відбулись також на площі 600-річчя Ярмолинець. Про спокій душі молодого українського захисника молились соборно благочинний Ярмолинецького округу ПЦУ о. Миколай Ковалик та священник Римо-Католицького храму о. Петро Міщук.
Старший солдат, мужній захисник України Валерій Валерійович Тіщенко житиме у серцях земляків. Його ім’я назавжди залишиться в історії нашої громади.
Щиросердечні співчуття усім рідним і близьким Валерія. А воїну — Вічна та Світла Пам’ять і Царство Небесне його душі.
