Сьогодні Ярмолинецька громада у зажурі провела в останню земну дорогу мужнього воїна – Костянтина Івановича Слободяна
Слободян Костянтин Іванович народився 25 жовтня 1988 року в мальовничому селищі Ярмолинці, що на Хмельниччині. Йому судилося прожити лише 36 років, але кожна мить його життя була наповнена сміливістю, честю та любов’ю до рідної землі. У 2005 році він завершив навчання в Ярмолинецькому навчально-виховному комплексі загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, залишивши по собі спогади про допитливого і цілеспрямованого юнака.
Ще у юності Костянтин обрав шлях воїна. З 2007 по 2011 роки він проходив військову службу за контрактом у легендарному Французькому іноземному легіоні, у складі 2-го піхотного полку, де здобув звання капрала. Під палючим сонцем Афганістану та на просторах Африканського континенту він виконував складні бойові завдання, гартуючи дух і волю. Цей досвід став фундаментом його незламності.
Коли 24 лютого 2022 року російська агресія розірвала мирне небо України, Костянтин Іванович не зміг залишатися осторонь. Повернувшись на рідну землю, він став на захист Батьківщини, вступивши до лав Служби безпеки України 8 березня 2022 року за призовом під час мобілізації. Йому присвоїли звання молодшого сержанта, а згодом, 15 лютого 2025 року, — майстер-сержанта, визнавши його виняткову майстерність і відданість справі.
З 30 травня 2022 року по 22 березня 2025 року Костянтин брав безпосередню участь у виконанні оперативно-бойових завдань, покладених на Службу безпеки України. Кожного дня він відстоював незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави, ризикуючи собою заради майбутнього українців. За мужність і самопожертву 25 травня 2023 року йому присвоїли почесний статус «Учасник бойових дій» та вручили Нагрудний знак «Ветеран війни». Його внесок у контррозвідувальний захист України відзначений численними відомчими нагородами Департаменту контррозвідки СБУ, а за доблесть і самовідданість Наказом Голови Служби йому вручено особливу відзнаку — «Вогнепальну зброю».
Костянтин був не лише воїном, а й людиною великої душі. Розсудливий, принциповий, ініціативний, він завжди був готовий підставити плече побратиму. У колективі його поважали за відповідальність і щирість, за активну участь у житті тих, хто пліч-о-пліч боровся з ворогом. Його патріотизм — це дар, який він отримав від батьків, і за це їм належить глибока вдячність. Нехай Всевишній дарує їм сили пережити невимовну втрату сина — героя, чия душа назавжди злилася з небесами.
У Костянтина залишилася вагітна цивільна дружина Ксенія, батьки та рідний брат — люди, для яких його смерть стала трагедією, що не вміщається у слова. У цей скорботний час висловлюємо щирі співчуття всім, хто знав і любив Костянтина Івановича. Неможливо залікувати рану від втрати близької людини, але нехай світлий спогад про нього стане променем, що пробивається крізь темряву горя. Цей спогад житиме в серцях рідних, друзів, бойових товаришів — усіх, кому пощастило доторкнутися до його життя.
Ми схиляємо голови у скорботі, розділяючи біль утрати. Нехай душа Костянтина знайде вічний спокій у небесних обіймах, а його ім’я золотими літерами вкарбується в історію України. Герої не вмирають — вони стають вічними охоронцями наших душ і нашої землі. Вічна пам’ять і слава українському воїну, який віддав усе заради рідної Батьківщини та кожного з нас!
