Громада Ярмолинеччини провела в останню земну дорогу свого славного сина, Героя, жителя села Шарівка, солдата ЗСУ Кухаря Руслана Володимировича
Сьогодні громада Ярмолинеччини провела в останню земну дорогу свого славного сина, Героя, жителя села Шарівка, солдата ЗСУ Кухаря Руслана Володимировича, який деякий час вважався зниклим безвісти, але зрештою встановлено факт його загибелі 13 червня 2025 року.
Прощання із Героєм відбулося на Центральній площі селища. У скорботі рідні, друзі, знайомі, сусіди, односельчани, земляки.
Найтепліші спогади залишились про Руслана у сім’ї . Цивільна дружина воїна Дана поділилась сокровенним:
«Руслан - не просто людина. Це чоловік, опора, підтримка, віра в майбутнє.
Він обрав собі позивний, коли він був ще на навчанні і вони прибирали в частині. Хлопці несли шкіряний диван, хтось крикнув «Руслан, шо це за диван?» Руслан, не обдумуючи, вигукнув «Кожаний».
Від того дня Руслан був «Кожаним». Хоча часто побратими з насмішкою казали Коханий, а я казала, що так навіть краще.
На своїх 35 років Руслан посадив саджанці сосен і ялинок. Ми підливали їх майже щотижня, бо хотіли потім вийти до ставу і присісти в затишку під гіллям наших дерев.
Автомобілі — це найкраще, що могло розважити Руслана. Після робочого тижня йому не треба було нічого, окрім автомобіля в гаражі, який він міг фарбувати, ремонтувати, змінювати фари. Автомобіль Руслана завжди був чистий зовні і всередині, бо він казав «що порядок має бути будь-де».
Він дуже любив молоко, солянку і опілля. Коли я запитувала, що він хоче на вечерю, відповідь була однозначною — солянка. Щодо одягу - носив білі футболки. Іншого кольору навіть ніколи не одягав.
Руслан дуже любив своїх бабусь, тата і маму. Які б ситуації не були, він ніколи їх не залишав. В нього була улюблена собака Айза, яка стала для нього найліпшим другом. Але у квітні вона теж загинула. Ми всі думали, що вона віддала своє життя, щоб жив Руслан.
Він любив слухати вірші, які я писала йому, дуже не любив, коли його хтось будить, бо сон для нього у вихідний день був найкращим відпочинком. Ми ходили на фотосесії, їздили верхи на конях, милувались заходами і сходами сонця у Шарівці, завели хомʼяків, домашніх улюбленців.
Руслан сказав перед останнім завданням: «Раптом що — у Шарівці» і підморгнув мені. «І не забудь трубочку поставити, щоб я мав чим дихати». Я зроблю все як він сказав.
Руслан, Русік, Рус, Кожаний для усіх був підтримкою, був чесним і вірним. Він навчив кожного не забувати про цінності життя. Про те, що окрім сім’ї найближчого немає нікого».
Чин панахиди за загиблим воїном на площі звершили священики ПЦУ Ярмолинецького округу, який очолював благочинний о. Миколай Ковалик.
Прощальну промову виголосив і Ярмолинецький селищний голова Андрій ШУТЯК. Море квітів свідчили про велику шану і повагу яку люди складали загиблому воїнові. Світла пам’ять Герою. Усім рідним і близьким – низький уклін і щирі співчуття.
