Пам’яті солдатів ЗСУ Стеця Руслана Віталійовича та Коржа Олександра Григоровича
Сьогодні Ярмолинецька селищна рада з глибокою шаною та болем у серці вшанувала пам’ять захисників Руслана Стеця, з дня загибелі якого 19 липня минув рік, та Олександра Коржа, з дня загибелі якого сьогодні минає два роки.
Стець Руслан Віталійович народився 29 квітня 1999 року. Після завершення дев’яти класів, у рідному селі Ясенівка, продовжив навчання у Хмельницькому професійному ліцеї харчової промисловості. З юних років був працьовитим і наполегливим — працював у пекарні, на взуттєвій фабриці в Хмельницькому, пробував себе в різних сферах, шукаючи своє місце в житті. Встиг також пройти строкову військову службу — перший досвід служіння Батьківщині.
У березні 2024 року Руслан був призваний за мобілізацією до лав Збройних Сил України. Пройшов фахову військову підготовку як в Україні, так і за кордоном — у Латвії. Після навчань долучився до лав 3-ї окремої штурмової бригади. Руслан служив оператором безпілотних літальних апаратів — виконував надзвичайно відповідальну і небезпечну роботу.
Остання розмова з рідними відбулася 18 липня. Після цього — мовчання… Телефон мовчав, а серце стискалося в тривожному чеканні. Спершу — статус безвісти зниклого. Та вже 24 липня стало відомо про найстрашніше: Руслан загинув 19 липня 2024 року на Луганському напрямку під час виконання бойового завдання.
Корж Олександр Григорович народився 6 червня 1992 року в селищі Ярмолинці. Дитинство та юність провів у рідному краї, де здобував освіту: спочатку в Тарасівській загальноосвітній школі, а згодом — у Ярмолинецькому агропромисловому центрі професійної освіти, який успішно закінчив у 2009 році. Після навчання працював будівельником — людиною праці, яка створює, будує, зміцнює.
Коли країна покликала, Олександр не залишився осторонь. У березні 2023 року його призвали до лав Збройних Сил України. Він проходив службу на Луганщині, виконуючи надзвичайно важливу місію — був оператором-навідником безпілотного літального апарата.
21 липня 2023 року, під час виконання бойового завдання біля села Діброва Кремінського району Луганської області, серце мужнього воїна перестало битися…
Вони були різні за віком, професіями, життєвими дорогами — та об’єднані спільною метою й спільною жертвою. Руслан Стець і Олександр Корж — справжні воїни, які без вагань стали на захист рідної землі. Їхній подвиг — це не лише біль втрати, а й джерело сили для всіх нас. Пам’ять про них житиме в кожному серці, у кожному мирному дні, вибореному їхньою мужністю. Схиляємо голови у вдячності та вічній шані.
Герої не вмирають.
