Пам’яті старшого солдата ЗСУ Корепанова Олексія Сергійовича
Сьогодні Ярмолинецька селищна рада з глибокою шаною та скорботою вшанувала пам’ять захисника — Олексія Корепанова. Минуло 2 роки із дня його загибелі, але в пам’яті рідних, друзів, побратимів та всіх хто його знав, він назавжди залишиться справжнім захисником, людиною честі та сили духу.
Народився Олексій 8 вересня 1991 року. Все його дитинство пройшло у селі Кам'янка, Глибоцького р-ну, Чернівецької області. Саме там минуло його безтурботне дитинство — з перших кроків у дитячому садочку до шкільної лави, де він отримав атестат у 2007 році.
Після закінчення школи Олексій вчився в Глибоцькому ПТУ-22. Після закінчення училища працював на різних роботах.
У 2015 році вступив до лав ЗСУ на строкову службу. Служба проходила у місті Десна Чернігівської області. За своїм військовим фахом Олексій був танкістом.
Наприкінці 2016 року закінчилася строкова служба і він повернувся до дому. Пішов працювати на підприємство Sebnua, де працював і до армії.
У 2017 році, підписав контракт із ЗСУ. Проходив службу у зоні АТО в оперативно-тактичному угрупуванні «Луганськ» у складі 10-ї бригади «Едельвейс» у Лисичанську.
Після закінчення контракту знову пішов працювати на Sebnua, де познайомився зі своєю майбутньою дружиною Уляною. Проживали молодята у Чернівцях.
За рік до початку війни Олексій з дружиною переїхав у селище Ярмолинці.
Олексій з Уляною мріяли прожити довге та щасливе життя, але не склалося. Після п'яти років сімейного щастя 17 жовтня 2022 року Уляна померла.
Згодом Олексій Корепанов пішов на війну, та менш ніж через рік, 10 червня 2023 року, під час виконання бойового завдання в районі Новоданилівки на Запоріжжі, серце Олексія зупинилося назавжди… Два довгих місяці його рідні чекали звістки, сподіваючись на диво. Лише 15 серпня офіційно підтвердили — Герой загинув.
Життя Олексія Сергійовича Корепанова — це історія нескореного серця, шляхетної душі та справжнього українського воїна. Він був не лише захисником Батьківщини, а й людиною, яка щиро любила життя, свою родину та країну. Олексій вмів працювати, вмів любити, вмів боронити — до останнього подиху.
Його серце перестало битися на фронті, та воно б’ється в серцях тих, хто його знав, пам’ятає, любить.
Світла пам’ять Герою.