Віддав життя за Україну
Вкотре наша громада - у зажурі. Сьогодні у вічну дорогу проводжали воїна, захисника України, нашого земляка жителя села Антонівці, головного сержанта ЗСУ Базелюка Андрія Анатолійовича.
Андрій народився 28 липня 1978 року у селі Антонівці. Тут і зростав у дружній сільській родині. Разом із старшою сестрою Ліаною допомагав батькам по господарству, вчився любити свою малу батьківщину, трудитись біля землі. Від батька успадкував любов до техніки. З дитинства машини, трактори – Андрійкова пристрасть. А від матері – комунікабельність та вміння сходитися з різними людьми.
У рідному селі пішов до першого класу місцевої школи. У близьких друзів та учителів залишився у пам’яті образ Андрія, учня, який залюбки брав участь у художній самодіяльності, був активний у заходах, особливо полюбляв усе, що пов’язане з національними традиціями, обрядовістю, історією рідного села та України. Про це у своїх спогадах розповіла колишня учителька Антоновецької школи, а нині - ветеранка педагогічної праці, краєзнавиця та дослідниця минувшини Яніна Дзівановська: «Андрійко – дуже добряча дитина. Я завжди слідкувала за його долею, особливо коли він пішов на війну. Спілкувалася із нашим захисником, коли приїжджав на реабілітацію після поранення, іноді телефонував із зони бойових дій. Для мене то величезна втрата – ніби частинка серця обірвалася…».
Після закінчення навчання у школі оволодів усіма видами машин. А коли пішов на строкову службу до армії, був уже вправним водієм, і там постійно мав справу з машинами та їх ремонтом. Після демобілізації повернувся у рідне село і працював у місцевому агрогосподарстві. Створив сім’ю та відповідно хотів забезпечити гарне матеріальне становище для родини. Отож подався за кордон у пошуках кращого заробітку. Без жодних проблем влаштувався водієм-далекобійником. Сестра Ліана розповідає, що Андрій проїздив пів Європи на своїй фурі, самотужки лагодив машину у разі несправності. Він навіть увесь двигун міг розібрати і зібрати при потребі під час маршруту. Тому Андрія цінували роботодавці, довіряли йому. За ці роки знайшов там багато друзів та знайомих, але рідна сторона кликала додому. Після 20 років роботи за кордоном повернувся знову до Антоновець.
Коли почалася повномасштабна війна рф проти України, відразу долучився до лав захисників: спочатку - до тероборони, а невдовзі мобілізувався та проходив службу в одній із військових частин. Там його золоті руки та бездоганні знання техніки стали незамінними, адже для військових справні машини - важлива частина успішного виконання бойових завдань.
Андрій проходив службу в районі бойових дій на Харківському та Донецькому напрямках. Більше року разом з побратимами тримав оборону Бахмута. Був двічі поранений, проходив лікування та коротку реабілітацію.
Із рідними перебував постійно на зв’язку, але ні матері, ні сестрі, ні синові ніколи не скаржився – навпаки: у нього завжди все було добре. Радів, що став дідусем. Але доля склалася по іншому. Ворожа зброя не обминула воїна. 28 вересня 2025 року під час удару російським FPV дроном по вогневій позиції, де перебував Андрій Базелюк, він отримав поранення, не сумісні з життям.
Жертовний подвиг Героя навічно увійде до історії нашої громади, а його ім’я назавжди буде вписане у книгу пошани та подяки краю.
Сьогодні воїна Андрія проводжала на вічний спочинок Ярмолинецька громада на центральній площі селища. Чин панахиди звершили священики Ярмолинецького округу ПЦУ на чолі із благочинним о. Миколаєм Коваликом, а також за участі настоятеля Римо-Католицького костелу Святих Апостолів Петра і Павла о. Петра Міщука.
Від імені громади подякував захиснику за жертовність та любов до України Ярмолинецький селищний голова Андрій Шутяк.
Присутні вшанували Героя квітами. Щирі співчуття рідним та близьким Андрія. Хай його душа спочиває у Царстві Небесному. Вічна пам’ять Герою.
