Пам’яті солдата Андрія АнатолійовичаДмитрука та старшого солдата Олега Михайловича Лоборчука
Сьогодні Ярмолинецька селищна рада вшанувала пам’ять наших захисників — Андрія Дмитрука, з дня загибелі якого минуло 3 роки та Олега Лоборчука, який загинув 2 роки тому.
Андрій Анатолійович Дмитрук народився 18 листопада 1998 року. Його дитинство пройшло на Полтавщині, у селі Орлик, що нині належить до Кобеляцької міської громади. Згодом доля привела його на Хмельниччину — тут, у селі Іванківці Дунаєвецької громади, він продовжив навчання у 7-му класі.
Далі здобував фах у Вищому професійному училищі №36 у Балині, опановуючи професію тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва.
У 19 років Андрія призвали на військову службу. Після строкової служби він певний час працював на пилорамі та виконував інші роботи. Але серце його належало армії — у грудні 2021 року він вирішив пов’язати своє життя із Збройними силами України, підписавши контракт. Андрій мріяв про кар’єру військового, планував вступ до військового вишу, щоб вдосконалювати свої навички.
З початком повномасштабного вторгнення Андрій служив у механізованому батальйоні, обіймаючи посаду оператора протитанкового відділення. Він захищав Україну в найгарячіших точках — від боїв на Київщині до важких операцій на Харківському напрямку. Кілька разів отримував контузію, але був витривалим і щоразу повертався до побратимів на фронт.
11 березня 2023 року, під час виконання бойового завдання на Куп’янському напрямку, внаслідок ворожого обстрілу Андрій Дмитрук загинув. Його відвага, самопожертва та вірність Україні назавжди залишаться в пам’яті тих, хто його знав, і в історії нашої боротьби за свободу.
Андрій Дмитрук був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Йому також присвоєно звання «Почесний громадянин Ярмолинецької територіальної громади» (посмертно).
Олег Лоборчук народився 23 серпня 1994 року в селищі Ярмолинці. Дитинство і юність провів тут, навчаючись у Ярмолинецькому ЗЗСО І–ІІІ ступенів №2.
Після випуску обрав шлях відповідальності й безпеки — вступив до Хмельницького національного університету, де здобув фах інженера з охорони праці.
Юнацькі роки промайнули швидко. Попереду був новий етап — строкова служба у лавах Національної гвардії України. Армія загартувала його дух і зробила частиною великої родини захисників.
А потім настав 24 лютого 2022 року — день, що змінив не лише його життя, а й долю всієї країни. Олег без вагань повернувся в стрій, знову одягнув форму Національної гвардії, щоб разом із побратимами боронити рідну землю.
Його шлях воїна пролягав через різні куточки України: Хмельницький, Нетішин, Харківщину, Бахмут, гарячі прифронтові села Запорізького напрямку — Оріхів, Роботине. Куди б не закидала доля — він був там, де найбільше потребували сильних і відважних.
У лютому 2024 року Олег отримав коротку відпустку. Два тижні вдома — ніби мить. Він ловив кожен погляд рідних, майстрував, лагодив, створював затишок довкола, бо звик, щоб усе було до ладу. Але обов’язок кликав знову — і він повернувся на передову.
11 березня 2024 року Олег Лоборчук загинув, віддавши життя за Україну.
Олегу Лоборчуку було присвоєно звання «Почесний громадянин Ярмолинецької територіальної громади» (посмертно) та нагороджено орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).
Світла пам’ять про Андрія Дмитрука та Олега Лоборчука живе в серцях рідних, друзів та бойових побратимів. Їхня відвага, самопожертва та вірність Україні назавжди залишаться в пам’яті тих, хто їх знав, і в історії нашої боротьби за свободу.
Пам’ятаємо. Шануємо. Вічна слава Героям!
