Попри усе Вадим прагнув захищати Україну.
П’ятий рік поспіль українська земля стогне від смертельних ран повномасштабної війни, яку розпочала країна-агресор росія. Навіть весняне сонце виглядає сумним та зболеним, коли додому на щиті повертаються Герої — красиві, щирі, розумні українці, яким би ще жити, радіти, працювати, любити.
Сьогодні саме такий день у нашій громаді. Земляки зустрічають вірного сина України, жителя села Жилинці Вадима Володимировича Безносюка, який віддав найдорожче — життя, захищаючи рідну землю від ворога.
Народився Вадим 13 жовтня 1980 року бажаною дитиною у родині Володимира Антоновича та Марії Степанівни Безносюків у селі Жилинці. У 7 років, як і усі сільські дітлахи, пішов до першого класу місцевої школи. Навчався лише на відмінні та добрі оцінки, був уважним, працелюбним, відповідальним учнем, добрим та надійним другом.
По закінченні дев’ятирічки вступив до Новоушицького технікуму механізації сільського господарства, бо дуже любив техніку – машини, трактори, вантажівки. Це захоплення з’явилося і зріло ще з самого дитинства. Мати, Марія Степанівна, пригадує: «Ще з 12 років Вадим водив батькового трактора. Навчався такій справі швидко і охоче. Син був природжений водій. Свою першу автівку «Москвич» сам розібрав до гвинтика. Усе вивчив, придбав необхідні деталі, які треба було замінити, відремонтував і їздив!».
По закінченні технікуму Вадим проходив строкову військову службу у Львівській області. А повернувшись додому, працював трактористом у колгоспі та жив у рідному селі. Так, як молодий чоловік мав гарну фахову середню спеціальну освіту, то дуже швидко посів і керівну посаду — став головним інженером-механіком колгоспу. На жаль, реформа сільського господарства зруйнувала колгоспи і Вадим вимушено подався шукати заробітку до міста - працював у Хмельницькому підприємстві «Гермес», був експедитором із доставки продуктів по магазинах. Останні 19 років трудився у ПП «Джума Бозкурт» в обласному центрі.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення рф в Україну, Вадим подався до військкомату. Але через хронічну хворобу ніг його не взяли на службу. Тому він пішов проситися до тероборони, бо надто хотів стати на захист рідної землі від ворога. Чергував на блокпосту при в’їзді у село і одночасно працював на своїй роботі.
8 березня 2024 року Вадим усе ж був мобілізований на службу до лав ЗСУ. Незважаючи на усі свої хвороби, воював самовіддано, докладаючи усіх можливих зусиль для виконання бойових завдань. Служив на різних напрямках.
Односельчани допомагали Вадиму (як і іншим своїм землякам, які служать у лавах ЗСУ), збираючи кошти для потреб військових. Староста села Жилинці Ніна Анатоліївна Юркова розповідає: «Таких хлопців, як Вадим – важко знайти. Маючи важку хворобу, рвався в бій, говорив, що мене там треба, на фронті. Ми у селі колядували, щоб зібрати кошти для допомоги односельчанам, котрі служать. Вадим дякував, бо завдяки цьому він із побратимами замінили два колеса в автівці. Дякував кожній людині, неймовірно радів і пишався, що земляки долучаються до доброї справи».
У житті воїна було два шлюби. Від першого Вадим має сина Євгена, яким пишався і якого любив. А після розлучення зустрів ще свою долю — дружину Тетяну. Її дітей від першого шлюбу прийняв як своїх. З дружиною придбали будиночок у Жилинцях, своїми руками Вадим створював тут комфорт і затишок. Було ще багато мрій та планів, але ворожа куля розбила їх вщент. 1 березня 2026 року Вадим Безносюк загинув, захищаючи рідну землю від ворога, у районі населеного пункту Великомихайлівка Синельниківського району, що на Дніпропетровщині.
Рідна Ярмолинеччина зустріла Героя, схиливши коліна і серця, із сльозами на очах та невимовним болем у душах людей. Родина, друзі, знайомі, односельчани, жителі громади принесли живі квіти, а також свої щирі співчуття сім’ї, рідним, усім хто знав, поважав та любив Вадима.
Чин панахиди на площі 600-річчя Ярмолинець під час публічного прощання звершили священики Ярмолинецького округу ПЦУ під очільництвом благочинного о. Миколая Ковалика.
Підтримку родині висловив від імені Ярмолинецької територіальної громади заступник селищного голови Іван Березовський.
Місцем вічного спочинку Героя стало кладовище в селі Жилинці.
У вічній скорботі залишилися старенькі батьки, дружина, син, сестра, племінники та усі, хто знав, жив поряд, дружив, спілкувався із цією чудовою людиною.
Вічна пам’ять воїну-Герою Вадиму, Царство Небесне і вічний спокій. А рідним та близьким загиблого захисника — щирі, сердечні співчуття. Хай вони полегшать біль непоправної втрати.
